ЛЮДМИЛА РОМЕН
Людмила Валентинівна Ромен (Шевченко) народилася 28 січня 1959 року в м. Ромні Сумської області в сім’ї робітників: Анастасії Миколаївни та Валентина Григоровича Гудкових. За національністю українка. 
Тут в Ромні 1976 року закінчила середню школу № 11 та музичну школу по класу фортепіано.
З 1976 по 1979 рр. проживала в білоруському місті Новополоцьк Вітебської області, де навчалася в музичному училищі на фортепіанному відділі, але тяжка професійна хвороба не дала змоги закінчити училище. Закінчила Вітебську бухгалтерську школу.
В 1980 році повернулася в Україну в рідні Ромни. Працювала контролером-оператором Роменського інформаційно-обчислювального центру, концертмейстером при Палаці піонерів. 
Продовжила навчання в Сумському культосвітньому училищі на диригентсько-хоровому відділі, яке і закінчила в 1983 році. Ще на ІV курсі працювала викладачем в музичній студії при БК ЧРЗ. Далі – викладач теорії та фортепіано в Низівській музичній школі, головний бухгалтер виробничо-комерційного підприємства “Січ” .
З 1992 року перебуває на пенсії по інвалідності. Долучившись до хорового мистецтва, почала писати фортепіанні, хорові та пісенні твори. В її доробку 30 фортепіанних творів, 16 партитур для хору, більше 100 пісень на власні слова та твори українських поетів. Серед них : Олександр Олесь, Олег Ольжич, Олена Теліга, Микола Вороний, Василь Симоненко, Вадим Крищенко, Олекса Ющенко, Михайло Шевченко, Надія Степула. Дмитро Нитченко Божена Коваленко та інші.
Найбільше пісень написано на слова поетів-земляків: Івана Чумаченка, Олександра Палажченка, Миколи Данька. Анатолія Гризуна, Олександра Вертіля, Григорія Єлишевича, Ніни Багатої, Тамари Герасименко, Олексія Дерев’янка, Вадима Раєвського, Лідії Рижкової та ще багатьох.
Особливий композиторський доробок – 19 пісень та 4 партитури на слова О.Олеся. Як композитор і виконавець власних пісень брала участь у фестивалях та конкурсах, таких як: обласний конкурс на написання кращої пісні патріотичної тематики (1983р.), обласний відбірковий тур 1 республіканського фестивалю “Червона рута”(1989), Ш Всесоюзний фестиваль народної творчості (1990), літературно-мистецьке свято “Пелюстки Ромен-цвіту” (1997), Всеукраїнський фестиваль співаної поезії “Українська хвиля 2001”, обласний фестиваль козацької пісні “Дивограй” (2003), інших. Неодноразово нагороджувалась Почесними Грамотами та Дипломами.
З піснями на слова О.Олеся брала участь у Всеукраїнській науковій конференції “Олександр Олесь: проблеми вивчення творчої спадщини і сучасність”, присвяченій 120-річчю від дня народження поета.
Має подяку від обласного управління освіти за популяризацію творів українських письменників, зокрема письменників-земляків. Незважаючи на невиліковну хворобу, яка часто не дає вести концертну діяльність Людмила лише за останні роки провела уроки літератури рідного краю та творчі зустрічі у Ромнах в школах №№ 2, 3, 11, училищі № 14, зустрічі з творчою молоддю в міській бібліотеці. У Краснопіллі у Будинку культури та у школі В. Бобрика. У Лебедині – в педучилищі. У Білопіллі в районній бібліотеці та селі Верхосулка. Репрезентувала творчість земляків у сумських школах №№ 3, 5, 7, 9, 11, 17, 23, 24, 22, 29, Банківській академії, Аграрному та будівельному технікумах, Вищому училищі культури та мистецтв ім.. Д.Бортнянського, Державному університеті, обласній державній науковій бібліотеці, Мистецькому центрі “Собор”, Вищих та середніх учбових закладах м. Конотопа, бібліотеках та учбових закладах Ромен та Роменського району та ін.
Підтримує тісні зв’язки з творчою інтелігенцією рідного міста Ромен. Активно долучалася до створення літературного музею Роменщини, обласного музею літератури та мистецтва при ЗОШ №3 м.Шостки. Частий гість української громади м. Курська “Україна – Сейм”.
Людмила Ромен (Шевченко) – одна з найактивніших громадських діячок Сумщини кінця 80-их – 90-их років. Одна із засновників та організаторів краєзнавчо-літературно-мистецького товариства «Спадщина» в Сумах, яке діяло за умов переслідувань з 1984 по 1985 рік і було розгромлене (постало офіційно пізніше). Людмила також одна із засновників перших осередків ТУМ, НРУ, Союзу Українок та обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги, яку і очолює з 1999 року. Козацький ансамбль, яким вона керувала першим в області розпочав популяризувати тоді ще небезпечні і невідомі українські патріотичні пісні (стрілецькі). Саме цей ансамбль заспівав Гімн України під час першого підняття українського національного прапора в Сумах над міською радою. Перша жінка-рухівка з 1989 року, коли ще зібрання проводились по конспіративним адресам. Була кур’єром по доставці з Києва перших чисел нелегальної рухівської газети в області “Відродження”. Активна учасниця всіх політичних і громадських акцій. Під час Помаранчевої революції була серед народу з викривальними поезіями. Написала агітаційний гімн “Скажи, Україно, “ТАК!”, який потім став візитною карточкою Сум- ського Майдану, лунав під час мітингів.
Політична ситуація 2006 року знайшла своє відображення в розділі політичних віршів “Політ-СНІД” збірки “Вірую”, що побачила світ на початку цього року.
Вихованка обласного літературного об’єднання “Зажинок”. Систематично друкуватись почала з 1985 р. в обласній та республіканській пресі. Одна із авторів колективних збірок: “Пелюстки Ромен-цвіту” (Ромни, 1993) та “Тороки” (“Собор”, Суми. 1996). альманахів “Слобожанщина” №4-11, збірника наукових праць “Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність” (“Козацький вал”, 1999), альманаху “Україна – моя Батьківщина” (Київ, 2006).
Автор поетичних збірок: “На вітрянім вогні” – (“Слобожанщина”. 1994р.), “Горобина ніч” – “Тороки” (“Собор”, Суми. 1996), “Мовчать дерева роду” – (“Козацький вал”, 1999р.) та “Яблука з неба” – (“Мрія”, 2000, 2002), “Білий лебідь – лебідь Чорний” – (“Мрія”, 2005), “Вірую” – (“Мрія”, 2006), «Грім»- (Мрія”, 2006).
До серйозної праці над словом та музикою додалося ще захоплення художнім ткацтвом. Її роботи експонувалися на виставці “Мальовничий Ромен” в Роменському музеї, присвяченої 1100-ліття Ромен. Вона учасник багатьох обласних та Всеукраїнських виставок народної творчості: Київ, 1999 рік – вироби задіяні в експозиції виставки по писанкарству; Київ, 1999 рік – Палац Мистецтв “Український дім”; Київ, 2001 рік – виставка народного мистецтва до 10-ї річниці Незалежності України, Палац Мистецтв “Український дім” та ін.
ЇЇ творчі здобутки як майстра народного мистецтва, поета, композитора та виконавця були високо оцінені фахівцями. Так в 2001 році Людмила Шевченко стала членом національних Спілок України: Спілки майстрів народного мистецтва, Спілки письменників та Асоціації Діячів естрадного мистецтва України. А 2003 року її обрано відповідальним секретарем Сумського обласного відділення Національної спілки письменників України.
Її роботи є в приватних колекціях Великобританії, Росії, Білорусії, Канади, Австралії.
Вона мати трьох синів. З 1992 року перебуває на пенсії по інвалідності.
У 2003 році стала лауреатом премії 28-го літературного конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих організацій ім. Марусі Бек.