Людмилі Ромен



Людмилі Ромен

* * *

Язичниця, задивлена в безмежність…
Блукають в крові дух тисячоліть
І від циганських вогнищ – незалежність,
І пра-Землі частиночка болить.

Із нею ти – у радості і горі:
Ромни, ромале, Рим і цвіт-ромен…
Біленька квітка степових просторів
Твоїх слабких торкнулася рамен.

Кохання жрице – яблуко небесне,
Яскраве, мов Ярило навесні,
Коли нерозуміння крига кресне,
Світи ж волхвемно нам з височини!

* * *

— Ти із нами ідеш не в ногу!
— Не ходжу я, лише літаю!
— Язика прикуси, небого!
— Мій язик – провідник до раю!
— Ночуватимеш в нас просто неба!
— От спасибі – то небо сьоме!
Як для вас воно лихо, ганеба,
Я на ньому – завжди удома!
— Ми тебе зітремо на порох,
А як ні – пообламуєм роги!
— Дзуськи! Я до небес – по зорях!
Звітуватиму лиш перед Богом!

Надія Петренко,
член НСПУ


ПЕРША ДІВЧИНКА



Присвячується Л.Ромен

Тоді, коли ще Сонце було Богом,
Коли з празим ще не змітався сніг,
Із віщим словом Правди біля ніг,
Уже була дівчина босонога:

В першовогні була на Ти з Богами –
Гарячотіло кидала громи
Й, витягуючи Правду із пітьми,
Зализувала незаживні шрами.

У музиці Даждьбожої любови,
У над екстазі з милим до зорі
Народжувала Слово, на одрі –
Започинала калинову Мову…

…Тепер мене зове до Святоднини
У ложе із любистку й чебрецю…
…І гину я, кохаючи оцю
І жрицю, і царицю, і вохлвиню.

Торкаючись до тіла молодого,
Я падаю на трави горілиць –
Цілую руна грізних блискавиць
І руки простягаю до Даждьбога!

Віктор Осадчий,
м.Буринь, (туристический портал)


НЕ МОВЧАТЬ ДЕРЕВА РОДУ…



Читаючи збірку поезій Л.Ромен «Мовчать дерева роду…» і заперечуючи те мовчання.

Не мовчать дерева роду, –
молодим галуззям дзвонять,
під вітрами не холонуть,
п’ють корінням талу воду…

Не мовчать дерева роду, –
перелунюють століття,
ловлять зорі верховіттям,
розганяючи негоди…

Не мовчать дерева роду, –
переспівуючи волю,
підіймаючи свій голос
у правічний неба подив.

Не мовчать дерева роду…

К.Квітчаста, санаторий Песчаное Крым