Читаючи збірку поезій Л.Ромен «Мовчать дерева роду…» і заперечуючи те мовчання.

Не мовчать дерева роду, –
молодим галуззям дзвонять,
під вітрами не холонуть,
п’ють корінням талу воду…

Не мовчать дерева роду, –
перелунюють століття,
ловлять зорі верховіттям,
розганяючи негоди…

Не мовчать дерева роду, –
переспівуючи волю,
підіймаючи свій голос
у правічний неба подив.

Не мовчать дерева роду…